Дійсно, найправильнішим, найголовнішим прикрасою сану священика є святість його власника. Чи не відсутність живота або відсутність іномарки, а наявність святості. Тому що православні священики звуть і ведуть нас до святості. А як вони можуть нас туди вести, куди не йде самі? І як вони можуть нам пропонувати ті кошти вдосконалення, які не подіяли на них самих?
Так ось, середньостатистичний священик – насправді набагато більш хороший і добрий чоловік. Поспілкуйтеся з п’ятьма-десятьма священиками – і переконайтеся в цьому. Різниця дуже велика. Вони набагато менше схильні до заздрості, осуду, гніву, брехні, марнославству, блуду, пияцтва і так далі. Серед них набагато більше тих, хто вміє по-справжньому любити.
Але при цьому треба розуміти, що священики – це звичайні люди, які зроблені в точності з того ж тіста, що й ми з вами. З отриманням священного сану пристрасті самі по собі не відпали від них, і Божество не спустилася на них у вигляді безкоштовного подарунка. Їм точно так само як і всім іншим людям доводиться перемагати свої слабкості, трудитися над своєю душею. Відмінність тільки в тому, то сама професія відібрала людей, що прагнуть до порятунку, і сама праця священика, пов’язаний з покаянням і молитвою, удосконалює і його власну душу.
Але не всі вони мають однакові задатки. Адже Церква – лікарня. А в лікарні, як відомо, лікують хворих, а не здорових. А священики не тільки лікарі, але в той ж час і пацієнти. Головний лікар тут – Христос.
І успіх лікування у всіх різний. Так, бувають і священики, які погано виліковуються від хвороб своїх пристрастей. Звичайно, буває. Це завжди було, завжди буде, і в цьому немає ніякого протиріччя з усім сказаним. Духовне життя – це робота, тут все залежить від людини, і нікому не гарантована автоматична перемога.
Вчинки, які в суспільстві вже не вважаються негожими, коли їх здійснює священик, стають широко відомої сенсацією. Тому навіть дивно, як рідко в блогах і ЗМІ проходить така інформація, тим більше що часто вона є наклепом. Проти Церкви багато обмовляють, адже наша Церква – войовнича, і у неї багато ворогів. Але навіть якщо якийсь випадок і правда, не варто цьому радіти чи обурюватися так, як ніби це спростовує якусь Правду Церкви. Ні, це говорить тільки про поточний стан духовного зростання даного конкретного священика, і більш ні про що. Православна Церква (на відміну від католицької) навіть своєму патріарха не приписує автоматичної святості, тим більше – священикам.
